«Українська жизнь, то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі».
І. С. Нечуй-Левицький
В цьому році відзначаємо 185-річчя від дня народження класика української літератури, етнографа, фольклориста, педагога Івана Семеновича НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО.
Письменник увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози, високоосвічений перекладач та критик, духовно багата особистість, що добре розумілася та захоплювалася мистецтвом. За півстоліття творчої діяльності він написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей.
«Слава великому артисті рідного слова, що з простої речі виробив таку дзвінку та співучу мову, немовби то великий і великий музика на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає душу і серце».
Панас Мирний
Іван Нечуй-Левицький першим розширив межі української літератури до «нормативів» літератури світової, і саме йому українські письменники ХХ століття завдячують літературною мовою.
«…се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства».
Іван Франко про повість «Кайдашева сім’я»
Наукова бібліотека підготувала:
