Ми могутні й міцні в своїй мові, вона – наша сила!

Кожного року 21 лютого весь світ відзначає Міжнародний день рідної мови.

Мова – це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.

Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.

(Олесь Гончар)

Міжнародний день рідної мови. Це про культурне розмаїття і багатомовність світу, про право кожної людини розмовляти рідною мовою у своїй країні.

Українці знову виборюють це право зі зброєю в руках. За українську мову, національну ідентичність та право бути господарями на своїй землі гинуть кращі сини та доньки країни.

Повномасштабна війна росії проти України, репресії і тортури, яких зазнають українці на рідній землі, спонукали багатьох громадян України, які розмовляли російською, перейти на українську мову.

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
(Ліна Костенко)

До Міжнародного дня рідної мови Наукова бібліотека підготувала:

Мова – це той інструмент, який зміцнює культурне надбання держави. Українці, як ніхто, знають, що мова може бути справжнім символом та лінією оборони. Ми могутні й міцні в своїй мові, вона – наша сила!

Наповнюймо
цей холодний всесвіт
теплими словами нашої мови,
які народжуються разом із диханням.

(Василь Голобородько)

Ми озвучені нашою мовою, як небеса птаством, ми виховані нею, ми маємо її, аби говорити про своє кохання і свою ненависть, про свої страхи і свою віру, ми нею й названі й пояснені.

(Сергій Жадан)

Як і раніше, очевидна істина: мова має значення. Це та рушійна сила, яка об’єднує українців та веде до Перемоги України. Підтримувати культурне розмаїття, захищати мови корінних народів, утверджувати українську мову як державну, посилювати обороноздатність держави – наше спільне завдання.

Мова пам’ятає все. Вона усуває час, воднораз зливаючи в своєму горнилі живі голоси десятків поколінь. Вона огортає порізнених людей незримою грозовою хмарою спільного духа, даючи їм силу не просто існувати – бути.

(Оксана Забужко)