Класик української музики XX ст. Борис Лятошинський
3 січня у Житомирі народився один із основоположників модернізму в українській музиці, композитор, піаніст, диригент, педагог – Борис Лятошинський. Грі на фортепіано та на скрипці навчився ще в дитинстві. А свої перші твори – мазурку, вальс, невеликі п’єси для фортепіано, написав у підлітковому віці. У 1913 році закінчив Житомирську чоловічу гімназію. Згодом вступив на юридичний факультет Київського університету та паралельно у Київську консерваторію під керівництво Рейнгольда Глієра. Важко назвати жанр вокальної чи інструментальної музики, у якому б не працював композитор. Починаючи з 1920 року Борис Лятошинський успішно поєднував викладацьку та творчу діяльності. За все своє життя створив дві опери, чотири симфонії, низку симфонічних творів різних жанрів (увертюри, сюїти, балади, поеми), кантати, хори а капела, обробки народних пісень, а також написав твори для фортепіано, музику до театральних постановок («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «У пущі» Лесі Українки) та кінофільмів («Тарас Шевченко», «Григорій Сковорода», «Кармелюк» та ін.). У 1951 році вперше прозвучала Третя симфонія, чи не найважливіша у творчості Бориса Лятошинського, адже відображала еволюцію його стилю, і яку майже відразу лицемірно та несправедливо було засуджено радянською владою. Після чого у листі до свого вчителя Рейнгольда Глієра Лятошинський писав: «Як композитор я мертвий, і коли воскресну — не знаю». Третю Симфонію було реабілітовано відомим диригентом Євгеном Мравінським, який говорив «я обрав її для виконання, і цим усе сказано». До 130-річчя від дня народження видатного українського композитора Наукова бібліотека підготувала віртуальний мистецький дискурс «Класик української музики ХХ століття. Борис Лятошинський».