«Фінальний епізод» Євгена Положія

Фонд Наукової бібліотеки поповнився новим виданням «Фінальний епізод» (війни, що триває 400 років) сучасного українського письменника Євгена Положія.

«Фінальний епізод» – масштабне полотно, найкращий текст, написаний мною. Сучасний дорослий роман, створений на основі реальних людських історій та архівних матеріалів», – Євген Положій.

Книга – історія життя 55-річного євангелістського пастора з Маріуполя Григорія Мотуза, багатодітного батька, волонтера, військового капелана – і, в той же час, це універсальна історія цілого покоління. Історія його родини, що родом зі Слобожанщини та Речі Посполитої. Історія про те, як малолітні бездомні сироти, злочинці та наркомани перемагають обставини і виростають у справжніх людей. Про те, як людина радянсько-російської культури еволюціонує в україноцентричного громадянина.

«Виписані сюжети створюють масштабну картину життя цілого покоління. Там, де йдеться про сьогодення, про сучасну війну – ці сторінки читати дуже важко… Написано гарною українською, тут очевидний прогрес. Метафори, епітети, складні конструкції, але читається технічно легко. Творів такого масштабу, такої емоційної забарвленості в сучасній украінській літературі мало…», – редактор рукопису Анатолій Поляченко.

Це історія, і про кілька місяців Широкої війни 2022-го, і, в той же час, подорож вглиб історії України, що б’ється за своє існування 400 років.

«…це складна, болюча, але «тутешня» книга, прочитання якої не можна відкладати на потім. Відкриваючи її, треба бути готовим до того, що доведеться продиратись крізь хащі власних спогадів, осмислювати не авторське, не персонажне, а своє полотно розуміння світу, складене з пазлів індивідуальної історичної пам’яті», – Анна Коршунова.

Читач опиниться в слобожанській слобідці 17 сторіччя, куди козаки-переселенці волами тягнуть зі своєї малої батьківщини дерев’яну церкву; в «столипінському» вагоні, що сотню років возить українських в’язнів до Сибіру; зустрінеться в радянській тюрмі у Вільнюсі з жорстоким маніяком; побуває в Маріуполі березня-квітня 2022 року, де мешканці намагаються вижити під російськими бомбами; в бомбосховищах заводу ім. Ілліча, де героїчно тримає оборону українська морська піхота; в російських жіночих «зонах» для українських військовополонених; в Харкові, люди якого встають на захист рідного міста; попрацюють в «сірих зонах» біля лінії фронту разом із «Капеланським батальйоном»; побувають в Польщі та Німеччині, де намагаються облаштувати своє життя українські біженці.

«Взагалі, ця книжка не так «подієва», як «міркувальна». Дуже хочеться, щоб до неї не підходили з позицій очікування екшну, щоб налаштувались на розумову й духовну працю. Її не ковтнеш, вона має читатись повільно, частинами, кожна з яких пробуджує власні думки, спогади й висновки. А вони можуть бути різні – в залежності від бекграунду читача. У цьому й цінність тексту: читаючи, ростеш над собою, проростаєш крізь грати чотирьохсотлітньої війни, у якій якимось дивом вижили твої предки й усвідомлюєш, що саме тобі випала місія поставити у ній крапку-піксель у загальному прагненні до свободи.», – Анна Коршунова.