«Я ще вернуся! Гарячим вітром…»

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися.
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Олександр Олесь

Далеко за кордоном – в Будапешті, Відні, Празі – у мріях і в снах йому з’являлися травобуйні степи Сумщини, рідне Білопілля, де він народився, село Верхосулка, де після смерті батька жив у діда разом з матір’ю і двома сестричками. Дитинство йому уявлялося «одним золотим днем». В автобіографії він писав: «…все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці (Сула), здається мені суцільною казкою природи».

5 грудня минає 140 років від дня народження великого поета Олександра Олеся – поета-лірика, якого Україна чекала ще з часів Т. Шевченка. Йому не довелося завойовувати своєї поетичної слави – вона прийшла до нього одразу після виходу першої збірки поезій. На початку ХХ століття О. Олесь без перебільшення був королем української поезії. У радянській Україні його не друкували. Лише після здобуття незалежності твори Олександра Олеся повернулися до нас – і дивним пророчим змістом лягли на події сьогодення.

До ювілею письменника бібліотека презентує віртуальну книжкову виставку «Хай плещуть хвилями пісень моїх слова…», що є спробою розкрити дивовижну історію життя людини непересічної долі й таланту .