Видавець Олександр Савчук передав в дар Науковій бібліотеці СумДПУ імені А. С. Макаренка видання у нетиповому для України форматі – книгу з доповненою реальністю «Знищені шедеври української дерев’яної сакральної архітектури». Особливо приємно зазначити, що подарована книга є результатом неохватної скрупульозної праці нашого земляка, одного з найавторитетніших дослідників української старовини, мистецтвознавця Стефана Андрійовича Таранушенка.
Він (Стефан Таранушенко) один із тих свідомих українців, хто поклав усе своє життя на виконання надскладної та небезпечної місії і зумів залишитися живим, передавши неоціненні знання наступним поколінням. Як провідна постать в українському мистецтвознавстві ХХ сторіччя він ще замолоду, отримавши добрий вишкіл класичного університету звернув свою дослідницьку увагу на пам’ятки національної церковної архітектури. Тоді більшість його колег, як на наших теренах, так і в Європі, воліли вивчати античну класику чи європейський ренесанс, зрідка – готику чи візантію. Таранушенкове захоплення будівничим мистецтвом свого краю – це велика удача для української архітектури. В іншому разі це визначне явище світової культури виявилося б знищеним тоталітарним режимом протягом 1920-х – 1940-х рр майже безслідно, тобто без наукової фіксації. І тоді українцям важче було б доводити світу свою національно-культурну і творчу повносправність окремої культурної нації.
Віктор Вечерський
У книзі зібрано розвідки, присвячені п’ятьом знищеним шедеврам української дерев’яної сакральної архітектури: Троїцькій церкві 1710 року в селі Пакуль на Чернігівщині, Покровськіій церкві 1759 року у місті Зінків на Полтавщині, Вознесенській церкві 1759–1761 років в містечку Березна на Чернігівщині, Введенській церкві 1761 року в селі Артемівка на Харківщині, Миколаївській церкві 1760-х років в селі Нові Млини на Чернігівщині. У 1920-30-і рр. автор встиг їх обміряти та зафотографувати перед тотальним знищенням пам’яток сакрального мистецтва совєцькою владою.
В кінці кожної розвідки розміщено qr-код, скануючи який, читач зможе ознайомитися із 3d-моделями знищених храмів. Це наочне матеріальне свідчення наявності в Україні автохтонної будівничої традиції як основи власного неповторного архітектурного стилю. Принципово відмінного від загальноімперського. Тому цю основу нашої культурно-історичної самобутності маємо достеменно знати, глибоко усвідомлювати й берегти. Це те минуле, яке працює на наше майбутнє.
Дослідження видане за підтримки Українського культурного фонду у межах програми «Культура плюс». Все написане великим пам’яткознавцем, мистецтвознавцем України Стефаном Таранушенком просто неодмінно має бути прочитаним.
Я ставив перед собою завдання обмірними креслениками, фотографіями, описом об’єктивно, науково точно зафіксувати архітектурну композицію, форми, будівельну техніку та конструктивні засоби майстра. Разом з тим я намагався зрозуміти художній задум, відчути індивідуальне творче обличчя (характер, настрої, світогляд) майстра, а через нього – художній світогляд того соціального середовища, виразником якого був майстер. В цій останній сфері досліду я не міг залишатися холодним регістратором. Навпаки, я намагався крізь призму своїх емоцій суб’єктивно відчути «душу» майстра. На мою думку, дослідник має право на таке суб’єктивно-емоційне сприймання архітектурного твору, його художнього образу, і записані враження дослідника можуть повною мірою допомогти читачеві відчути те, чого неспроможні передати кресленики, фото, технічний опис.
Стефан Таранушенко
